Визначні битви та полководці української історії. Битва під Ярославом
17 серпня 1245 року, поблизу міста Ярослав (нині Підкарпатське воєводство, Польща).
Командувачі:
Військо Галицько-Волинської Русі: князь галицький Данило Романович*, князь волинський Василько Романович*, княжич Лев Данилович* (ймовірно, командував полком), двірський Андрій (?—? рр., часто згадується в літописі як один із найкращих полководців Данила, брав участь у більшості походів князя),а також белзький князь Всеволод Олександрович, стольник Яків Маркович, бояри Василь Глібович, Василько Гаврилович, Шелв, Жирослав тощо. Військо супротивників Данила: князь Ростислав Михайлович*,племінник Данила Галицького, бан Фільній*, сандомирський воєвода Флоріан Войцехович*, галицький боярин Володислав Юрійович (?—1245 рр„ його, скоріш за все, безпідставно ототожнюють з керівником боярської опозиції часів юності Данила Галицького, Володиславом Кормильчичем).
Основні джерела:
Галицько-Волинський літопис за Іпатіївським списком (містить докладну оповідь про битву, яку, щоправда, неправильно датує 1249 р.).
Передумови битви і сили сторін:
На початку 1240-х рр. галицька боярська опозиція знову від
крито виступила проти князя Данила. Претендентом на га
лицький княжий стіл був племінник князя, Ростислав Михай
лович, який заручився підтримкою угорського короля Бели IV
та краківського князя Болеслава Сором’язливого. Об’єднане
військо Ростислава, галицьких бояр, угорців і поляків улітку
1245 р. взяло Перемишль і почало облогу добре укріпленого
Ярослава. Гарнізон не зміг самотужки прорвати кільце облоги,
бо Ростислав відбив спробу вилазки і спорудив укріплення на
вколо обложеного міста. Упевнений у своїй перемозі, юний пле
мінник Данила навіть влаштував під стінами обложеного міста
лицарський турнір, де дістав вивих плеча у двобої. Довідавшись
про стан справ, Данило і Василько Романовичі вирушили з Во
лині до Ярослава, спішно збираючи сили і пославши по допо
могу до литовського князя Міндовга і до давнього союзника
з Польщі — мазовецького князя Конрада (допомога від цих во
лодарів прийшла, але коли битва вже закінчилася). Виславши
авангард під командуванням двірського Андрія, Романовичі
швидким маршем пішли до Ярослава. Сили сторін обчислити
непросто — битва була масштабною за мірками Середньовіч
чя, у ній брали участь декілька тисяч важкоозброєних дружин-
ників-лицарів з боку Романовичів (Л. Войтович вв’ажає, що
Данило взагалі міг виставити до 3 тисяч дружинників, плюс
дружини Василька, белзького князя, а також піші вої й легкокін-
ні половці, про яких згадує літопис. Загальну мобілізаційну спро
можність земель Данила Л. Войтович оцінює в ЗО тисяч піших
і кінних воїнів, але зрозуміло, що лише якась частина з цього чис
ла опинились під Ярославом), не меншою була кількість воїнів-
професіоналів з боку Ростислава і його союзників, намагання
Данила заручитися підтримкою союзників свідчить, що війська
були порівнянні за чисельністю, і Данило як розумний полково
дець хотів звести ризик у вирішальній битві до мінімуму.
Озброєння і тактика:
Основу обох ратей становили важкоозброєні кіннотники-дру-
жинники — такий собі східноєвропейський варіант лицарської
кінноти. Добре захищені кольчугами, пластинчатими, лускопо
дібними обладунками, верхи на частково захищених кінським
обладунком чи попонами конях, руські, угорські, польські ли
царі були насамперед грізними бійцями-списоносцями, що мали
ще й мечі, шаблі, булави та іншу зброю ближнього бою. Від
їхньої витримки й індивідуальної майстерності в кінних сутич
ках залежала доля бою. Важливу функцію виконували також
легкі кіннотники-стрільці, озброєні луками та шаблями, яких
завжди було чимало в руському війську.
Під Ярославом Данило мав чималий загін половців, які ви
конували роль авангарду для прикриття розгортання основних
сил. Солідною була й роль галицької «лінійної» піхоти з числа
мешканців міст, що загалом рідко де в Європі XIII ст. могла про
тистояти в польовій битві лицарям (згадуються хіба що подіб
ні випадки з історії Шотландії, Фландрії та Північної Італії,
трохи пізніше — Швейцарії). Піхотинці Данила були насампе
ред списоносцями, арбалетниками й лучниками, так само як
і воїни супротивників галицького князя, проте їхня піхота, оче
видно, лишилася на облозі Ярослава й участі в битві не брала.
Військо поділялося на полки (під Ярославом у Данила, мож
ливо, було 4 полки — його власний, полки Василька, Лева Да
ниловича і двірського Андрія), полки — на «стяги», що склада
лися з власне княжих дружинників та «списів» (загонів) його
васалів. Важливою була роль прапорів — їх падіння нерідко
означало початок розгрому сторони, що втратила прапор.
Хід битви:
Битва під Ярославом — типова для Середньовіччя. Загроза
втрати важливого міста змусила Данила діяти надзвичайно рі
шуче. Перейшовши Сян і вишикувавши військо у кілька пол
ків, князь розпочав бій навальним наступом. За логікою княжих
часів, під орудою Данила було чоло (центр), за Васильком — та
кож вельми престижне праве крило, за Левом — ліве, авангар
дом командував Андрій (М. Котляр подає дещо дивні спроби
реконструкції битви, зі складною рокіровкою частин Андрія
і князя Данила). Його вороги, можливо, теж мали розчленова
ний бойовий порядок. У центрі стояв Ростислав, бо йому як
формальному головнокомандувачеві личило стати лише в од
ному місці — навпроти ворожого князя, тобто навпроти свого
дядька, Данила. Зліва — поляки Флоріана Войцеховича, бо з ни
ми бився Василько. Праве крило могли складати галицькі бо-
яри-вигнанці або частина угорців. Досвідчений Фільній очолю
вав резерв — засадний полк, сподіваючись, що гарячі русичі
швидко вимотаються в результаті свого нестримного наступу,
і настане слушний час для вирішального удару. Можливо, де
що нечіткий, але докладний і цікавий опис битви літописцем
слід розуміти так: першим у бій вступили авангард Данила на
чолі з Андрієм і ворожий центр — Ростислав Михайлович ки
нувся на ворога, перейшовши глибокий яр. Сутичка була жор
сткою й затятою, Данило кілька разів надсилав своєму полко
водцю підкріплення, бо Ростислав уже брав над ним гору
і частина авангарду відступила до Сяну. Тим часом Василько
на своєму фланзі схопився з польськими лицарями, що йшли,
співаючи традиційну «Богуродзіцу», і хід бою тут довго лишав
ся нез’ясованим. Далі сталася центральна в історії Ярославської
битви подія — Данило з частиною війська, кількома боярами
і сином Левом зумів прорватися через ворожий фронт (чи та
ки здійснив фланговий обхід?) і напав на ворожий резерв — за
садний полк ненависного князеві бана Фільнія. Якщо чесно, ав
тору це дуже нагадало відомий епізод вирішальної битви війни
Троянд — битви при Босворті 1485 р., коли Річард III, бачачи
складне положення свого війська, кинувся разом із лицарями
особистої охорони на оточення претендента, майбутнього Ген
ріха VII, і мало не переламав хід битви й майбутньої історії Ан
глії на свою користь. Темперамент князя Данила дає нам усі під
стави припустити щось подібне — попри величезний ризик,
володар Галичини схопився на списах з охороною Фільнія, ма
ло не потрапив до бана в полон, чому завадила атака Лева Да
ниловича, котрий, захищаючи батька, зламав об міцні обладун-
ки угорського воєначальника свій спис. Повторна кінна атака
воїнів і бояр Данила розметала угорський полк, Фільній кинувся
тікати і згодом був узятий у полон. Тріумфуючи, Данило розірвав
угорський прапор, що деморалізувало військо Ростислава, який,
можливо, на той момент уже вважав себе переможцем. Втеча
супротивника не могла задовільнити князя Данила — незрозу
мілою лишалася доля бою на фланзі Василька. Проте і там Ро
мановичам посміхнулася Фортуна — Василько особисто повів
воїнів у атаку і польські лицарі кинулися тікати. Ворога пере
слідували половці, а князі Данило, Василько і Лев мали всі під
стави святкувати блискучу перемогу у вирішальній битві війни
за майбутнє Галицько-Волинської Русі.
Втрати сторін і наслідки події:
Втрати війська Ростислава мали бути великі — після запеклої
битви воїни Данила довго (аж до глибокої ночі) переслідували
ворога. Сам претендент на галицький стіл насилу врятувався
втечею, бан Фільній потрапив у полон і був вбитий Данилом
(стратили також боярина Володислава), був полонений також
Флоріан Войцехович і багато інших воїнів. Втрати війська Да
нила мали бути помітними, але значно меншими. Результа
том битви став остаточний розгром галицької боярської опо
зиції, зміцнення внутрішнього миру і міжнародного престижу
Галицько-Волинського князівства, переорієнтація відносин
Данила і Бели IV на стримано-дружні й остаточна втрата Рос
тиславом Михайловичем шансів претендувати на галицький
стіл. Щоправда, це не завадить племіннику Данила Галиць
кого стати… самопроголошеним болгарським царем (помер
у Белграді 1264 р.)
Історична пам'ять
Битва відносно добре відома в сучасній Україні, бо асоціюєть
ся у шкільному варіанті історії України з перемогою української
зброї над іноземними загарбниками, а її герої Данило Галиць
кий і Лев Данилович є чи не найпопулярнішими історичними
персонажами, особливо в Західній Україні (пам’ятники у Льво
ві, Галичі, Володимирі-Волинському). На честь князя названа
висока урядова нагорода, знято кінофільм і (ще у 1940-х рр.,
коли Данило асоціювався з «загальноруським» періодом вітчиз
няної історії) написано роман (автор О. Югов).
Інші матеріали цієї теми: #Визначнi_битви_укр_iсторii